Індивідуальна форма методичної роботи в закладі освіти

Сутність цієї форми методичної роботи полягає у самостійній роботі педагога над підвищенням теоретичного рівня своїх знань, вдосконаленням методичної майстерності. Значною мірою вона залежить від загальних вимог до педагогічних кадрів керівництва закладу освіти, а також професійної відповідальності, професійних амбіцій вчителя. Тому ця форма методичної роботи вчителів є складовою їх самоосвіти. Зміст її охоплює систематичне вивчення психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних, районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань; розроблення окремих проблем, пов'язаних з удосконаленням освітньої роботи; проведення експериментальних досліджень; підготовку доповідей, виступів та ін.

Організація самоосвіти передбачає її зв'язок з практичною діяльністю педагога; систематичність і послідовність самоосвіти, постійне ускладнення її змісту і форм; багатоплановий (комплексний) підхід до організації вивчення обраної теми; індивідуальний характер самоосвіти як найгнучкішої форми набуття педагогом знань; гласність і наочність результатів самоосвіти в педагогічному колективі; створення у закладі освіти умов для звернення педагогів до нових досягнень науки і передового педагогічного досвіду; завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, участь у семінарі, підготовка виступу, написання реферату, підготовка доповіді, участь у засіданні педагогічної ради, науково-практичній конференції та ін.).

Немало вчителів, дбаючи про підвищення ефективності освітнього процесу, створюють власні методичні системи. Для цього спершу опрацьовують навчальні програми, підручники та методичні посібники, визначають провідні ідеї, базові поняття та матеріал для практичного використання, окреслюють внутрі- та міжпредметні зв'язки, підбирають відомості, які їх ілюструють. Після встановлення обсягу і змісту навчального матеріалу визначають структуру освітнього процесу, тривалість кожного етапу, типи уроків. Важливо, щоб діяльність учнів передбачала групову, індивідуальну та фронтальну роботу. Далі добирають методи і прийоми навчання.

Основу методичної системи вчителя становить науково-методичний комплекс забезпечення навчальної дисципліни, до якого належать навчальна програма з предмета (з внесеними за необхідності корекціями); календарно-тематичне планування (із зазначенням типів уроків, вимог до знань і вмінь учнів, якщо про це йдеться в програмі, кількості годин на вивчення певної теми та розділу, змісту домашнього завдання); опорні схеми або опорні листки (якщо календарно-тематичне планування призначено для вчителя, то опорні листки вивішують у кабінеті для учнів) для кожної паралелі (профілю навчання), кожного класу.

Шляхи опанування навчальної теми залежать від провідних мотивів діяльності учнів, їхніх потенційних можливостей, ставлення до вчителя і предмета.

До комплексу можуть належати завдання для контролю знань (тексти самостійних, контрольних, залікових робіт, тестових завдань для тематичної атестації із зазначенням рівня кожного завдання). Вчитель може самостійно розробити зміст робіт для контролю навчальних досягнень учнів, а також використовувати дидактичні матеріали, рекомендовані Міністерством освіти і науки України.

Обов'язковим елементом є пакет наочного супроводження курсу (перелік таблиць, кіно-, відеофільмів, слайдів, компакт-дисків тощо), методичні рекомендації для учнів (алгоритми розв'язання задач, схеми аналізу творів, плани роботи з текстами, рекомендації щодо виконання самостійних робіт, зразки оформлення задач, різноманітні пам'ятки та ін.). Вони допомагають без додаткових пояснень вчителя виконувати завдання; набути певних навчальних навичок, уникнути зайвих помилок в оформленні роботи, приділити більше уваги змісту завдання.